З досвіду однієї нашої туристки. Перший місяць життя в Берліні пішов на облаштування квартири, знайомство з містом: клуби, музеї, вечірки ... А потім я повністю віддалася пошуку роботи, пізнавши при цьому найхимерніші форми буття. Втім, про все по черзі.
У місті близько 200 000 росіян та українців, так що я вирішила, що при недосконалому німецькому найпростіше буде влаштуватися через співвітчизників.
Варіант 1 - оголошення в російських та українських газетах. Більшість оголошень пропонують роботу бебі-Сіттер, продавчинь і дівчат за викликом. Але є й більш екзотичні. Наприклад, комусь була потрібна «допомога в барі». Бар виявився напівтемним маленьким приміщенням з сумнівною вивіскою. У ході вітіюватої розмови з господинею - молодикуватою полькою в літах - з'ясувалося, що робота полягала в тому, щоб розкручувати клієнтів на напої. Я ввічливо розпрощалася з господинею, обіцяючи «подумати».
Іншого разу телефоном навідріз відмовилися пояснювати, в чому полягає робота. При зустрічі в типово совковій квартирі тітка в халаті близько години розписувала мені перспективи відомої фінансової піраміди «Amway». Потрібно було закуповувати їх товари та потім перепродувати іншим, вербуючи людей і обіцяючи їм золоті гори. Здається, в кінці тітка ледве-ледве придушила сильний імпульс зашпульнути в мене чашкою з гарячим чаєм за незговірливість.
Відгукнувшись на чергове оголошення, я вирушила на співбесіду. Ще телефоном мені порадили «виглядати добре». Молодий чоловік кавказької національності довго мене інтерв'ював, при цьому критично вивчаючи мій зовнішній вигляд. Під кінець інтерв'ю він вручив мені в якості подарунка духи та ... бюстгальтер. На наступний день грузин покликав мене в ресторан. Після моєї відмови він більше не дзвонив.
Ще був російський бар «Катеринка», де пропонували абсолютно мізерну зарплату при важких умовах роботи, потім співбесіду на роботу в залі гральних автоматів ... після чого я кинула читати оголошення в російських газетах і перейшла на німецькі.
Варіант 2 - оголошення в німецьких газетах Там все було чинно і серйозно. Роботодавці вимагали резюме поштою і факсом. Але переважна більшість моїх листів залишалася без відповіді. Я відсилала резюме в булочні, турагентства, кол-центри, на курси викладачем російської, в магазин китайських товарів і навіть пробувала влаштуватися в місцевий російський театр. Зрештою, мене запросили в страхову фірму. Там все було до непристойності нормально ... і я відмовилася, злякавшись одноманітності і нудьги, яка так і відчувалася у всіх щілинах організації. На якийсь час я влаштувалася фрілансером в німецьку архітектурну фірму, у якої був також бізнес з прокату ДВД. Я набивала в базу імена клієнтів, їх дні народження (щоб фірма могла привітати їх по СМС), стать і - головне - їх знаки зодіаку. На жаль, мені не дано було оцінити, наскільки це збільшило обороти прокатного бізнесу: після того, як формування бази було закінчено, в моїх послугах потребувати перестали.
Варіант 3 - самому давати оголошення Після цього я дала оголошення про уроки російської мови. На мої заклики відгукнулася східна німкеня Стефані. По-російськи вона говорила краще за мене. Ми займалися літературним розбором роману Улицької «Щиро ваш Шурік». Зрештою, їй набридло.
Варіант 4 - інтернет, агентства з працевлаштування, знайомі ... Агентства з працевлаштування в основному займаються підбором секретарок у хостел - принаймні, ті, що взагалі займаються іноземцями. Мене запросили провели тест на швидкість друкування і більше не дзвонили, бо моя англійська та російська не були нікому потрібні, а німецький був не такий гарний, як у німців. Через знайомих я влаштувалася на роль другого плану в короткометражному фільмі про випадіння волосся однієї рудої дівчини. Втім, коли я прибула на місце дії, з'ясувалося, що всі ролі вже розподілені, тому все, що я можу зробити - це допомогти кухарям готувати макарони з баклажанами для знімальної групи.
Якийсь час я працювала у одного вірменського режисера, який емігрував до Німеччини ще в 1970-их. Недовго думаючи, режисер оголосив, що я буду допомагати йому писати сценарій фільму про Сергія Параджанова. Все це було дуже креативно, цікаво і зовсім безкоштовно. Потім я перевела закінчений сценарій на англійську і зайнялася тим, що називається модним словом fundraising. На ділі це означало розсилку спаму багатим вірменам з проханням профінансувати новий фільм режисера. Після розбіжностей з фінансових питань ми з режисером розлучилися.
Зрештою, мені подзвонили з російської газети, відкопали мій лист піврічної давнини. Так я влаштувалася в «Російський Берлін» і близько 2 років поповнювала видання різними історіями. Гонорари виплачували із затримкою на півроку. Заодно пару разів на тиждень здійснювала «підтримку ефіру» на радіо при газеті, тобто зображувала ді-джея з радіостанції далекого острівної держави Вануату, писала листи «від слухачів» і навіть один раз взяла інтерв'ю у заїжджого Кобзона, яке, втім, не записалося через несправність диктофона.
Остання спроба. У столиці Німеччини економічний спад, в деяких районах безробіття сягає 30%, населення убуває. Догляд за старими - безпрограшний варіант, найперспективніша на даний момент професія. Однак на співбесіді в будинку для людей похилого віку мої рожеві ілюзії розвіялися за вітром. Мені пояснили, що просто почитати книжку ветеранам вони й самі можуть, а щоб працювати, треба пройти спеціальний курс навчання, де викладають ази медичної допомоги, психології та т.д. Курс коштував близько 500 євро. Грошей у мене не було.
Зрештою, я кинула спроби влаштуватися на роботу в столиці. У Берліні й самим німцям робити нічого - які вже тут іноземці. А так місто хороше
На вопросы отвечают опытные юристы компании Никита Первый.